Іван Низовий

  * * * Вироджуємось в половців – Щоправда, Вони були кочівники, А ми Осідло живемо в численних градах, І, як поет писав, Нас тьми і тьми. Повільно перетворюємось в гуннів – Та ж ті чужі пустошили краї, А ми своє, обпльовуючи, гудим, Обрубуємо корені свої. Ми половці, ми гунни, ми сармати, А ще хохли, при сварці, й москалі, Хіба ж нас можна в націю з’єднати На цій – чужій для всіх – Своїй землі?! Ми з лютих літ не винесли уроку Патріотизму дійсного, Тому І молимось Чужому богу – Блоку, І безоглядно віримо йому, Що… скіфи ми, Що… Азії ми діти, Покликані ламать чужі хребти, – А ми ж своїм не вмієм володіти, То де вже нам чужі обнять світи! Ми – байстрюки безликої комуни, Праправнуки найбільшої орди, – Не гунни ми! Давно пощезли гунни У безвісті. І нас несе туди. 2000 (с) Низовий Іван Данилович « Осанна химері » ( поезії ) Луганськ : Русь. – 2000 . – 68 с. , портр. – С. 6 Полотно - В. Гремитських  

ВТЕЧА З ПОЛЯ ПОЛОВЕЦЬКОГО Вдарив кінь копито'м: вже пора вирушати! А куди – вирушати? Осада зусюд… Там он половців шати; там он – поле і шахти в бур’яні знавіснілім; і вилюднивсь люд аж до люті ординської… Вицоки-цоки історичних підків по реальній соші! На Савур на Могилі сполошений сокіл сповістив: недалечко – Дніпро й комиші… Ні душі – лиш задуха липневої спеки. З-під копит заіскрило – горить ковила… – Доїдайте, абреки, скороспілі чуреки – більш нічого вам рідна орда не дала?! Скоро стрінемо наших – наваримо каші, а точніше – кулеші: є сало й пшоно, і достатньо для коней приморених паші, й не позбавить нас розуму волі вино! Причешу сиві вуса: та я ж не боюся, я ж споїв і прикоськав козла-сатану… Змию пил половецький, в Дніпрі охрещуся і до самого Львова – до сина – гайну! 2008 (с) Низовий Іван Данилович Бути  –  народом!: Вибрані твори: У 5 т. Т. 2:   Визбирувать розкидане каміння: поезії.  –   Київ: Видавництво  « Український пріоритет » , 2018....

  * * * Ту грушу, Що геть здичавіла, Згадав би хіба, Якби в сорок сьомім Та груша Нас не годувала Смачними гниличками?! Схожа на баобаб, Вона своїм гіллям Пів-хутора накривала. Її, за повір’ям, Іще Крамаренко саджав, Сучасник Мазепи, – Отож не одне покоління Вбирало очима Красу білоцвітну… Вважай, Та груша Історію нашу Скріпляла корінням. Над нею громи розверзалися І блискавки' Палили її – На корі залишалися Шрами… Стояла віки. Та знайшлися-таки лайдаки – Добили красу Гільйотиною Пилорами. Здається, На тому Й скінчилась епоха Добра (Воно ж, хоч маленьке, Тулилось до стовбура груші)… Усе вимирає. Непам’ять й сліди постира. Втечуть криниці животворні І витечуть душі. Та ми ж бо самі Мордували себе і товкли, Списавши свій гріх На Гатила або ж на Батия, – Колись-то ми й справді Великим народом були. Тепер же ми – етнос, Пістрява юрма гнучкошия. Ми лаємо всіх! Ми не гідні Мазеп і Петлюр, Що й справді шокують Уяву ліниву та хвору, Ми сторч головою Пірнаємо в море зажур, Щоб знов нахлебта...

* * * Пересічного українця Пересічний менталітет: За рахунок не свій По вінця Наливає, Чужий буфет – Не чужий: Мов струмок протічний, Там і вина, і горілки… Пересічний «хохол» – Це Вічний Жид, Лиш кольором не такий. Пересічність оця – Не з Січі, Мімікрія – Не з Соловків! Пересічний – Тисячорічний – Він прийшов З глибини Віків; Він за спини чужі В Царграді Був, ховався, І Святослав, Не віддавши належне Зраді, Пересічного не послав Якнайдалі; Він був при Кодні Й відкупився тоді Від мук І продовжив свій рід – Сьогодні Його пра-пра-пра-пра-онук Благоденствує; Він в Полтаві Перекинувся до Петра Від Мазепи – В його неславі Суть Гнилого його Нутра! Він хохлячу свою натуру, Мімікруючи, Не змінив: Здав Виговського І Петлюру, Україну очервонив Кровокольором… О, хохлюго, О, мій брате – Ганьбо моя, Образ твій Над Великим Лугом На тлі місяця возсіяв! Нахромив ти на вила Брата,...

* * * О, славолюбія мікроб – Він душу наскрізь проїдає! Є ліки від стонадцяти хвороб, Від славолюбія – немає. О, славолюбія єлей, Що губить благородні мети! Це чисто графоманський привілей, Якому заздрять деякі поети. 2003 (с) Низовий Іван Данилович «Зливодиво» (поетична збірка) Луганськ: Глобус. – 2003. – 68 с. – С. 32 Полотно - М. Нейфельд

* * * Нехай стріляють – Гільзи я зберу І виплавлю із міді я підсвічник, І засвічу свічки, І не помру, Допоки взнаю, Чий ото поплічник Стріляє в мене… Ворог мій одвічний Програє цю Не вельми чесну Гру! 2000 (с) Низовий Іван Данилович «Осанна химері» (поезії) Луганськ: Русь. – 2000. – 68 с., портр. – С. 48 Полотно автора з Одеси

* * * Я безмежно щаслива людина! Я покурюю люльку і поварюю борщик, попиваю чайок і пописую віршики, й, крім душі, не болить мені більше                                                                нічого, й ні про що, крім держави своєї,                                                         не думаю, і чекаю терпляче підвищення пенсії і пониження тиску в мізкових клітинах. Я достоту істотно щаслива істота! 2007 ( с) Низовий Іван Данилович «Біла вежа – рідний Вавілон»   ( поезії, переклади,  суржикомовна лірика ) Луганськ: ПП Афанасьєва В.І. – 2007. – 116 с. – С. 19 Полотно - Іван Марчук ...