"О, славолюбія мікроб..."

-


* * *
О, славолюбія мікроб –
Він душу наскрізь проїдає!
Є ліки від стонадцяти хвороб,
Від славолюбія – немає.

О, славолюбія єлей,
Що губить благородні мети!
Це чисто графоманський привілей,
Якому заздрять деякі поети.

2003

 (с) Низовий Іван Данилович
«Зливодиво» (поетична збірка)
Луганськ: Глобус. – 2003. – 68 с. – С. 32

Полотно - М. Нейфельд

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

ЖУРА ЗА ЖУРАВЛЯМИ

-
Зображення
  ЖУРА ЗА ЖУРАВЛЯМИ   Знаю, в чужині за ріднокраєм Журяться безкраю журавлі… Журавлі повернуться, я знаю, З чужини до рідної землі.   Знаю, що у леготі розмаю Принесуть нам весну на крилі; Знаю, що і сам летіти маю До свого села, що на Сулі.   Журавлину тугу відчуваю, Переймаю серцем їх жалі: Жури, жури! – чую в шумі гаю, – Жури, жури! – в тихій ковилі. 2003 (с) Низовий Іван Данилович « Жура за журавлями » (поетична збірка) Луганськ: Глобус. – 2003 . – 100 с . – С. 21 Полотно - Ю. Пацан  
Докладніше

ВТЕЧА З ПОЛЯ ПОЛОВЕЦЬКОГО

-
Зображення
ВТЕЧА З ПОЛЯ ПОЛОВЕЦЬКОГО Вдарив кінь копито'м: вже пора вирушати! А куди – вирушати? Осада зусюд… Там он половців шати; там он – поле і шахти в бур’яні знавіснілім; і вилюднивсь люд аж до люті ординської… Вицоки-цоки історичних підків по реальній соші! На Савур на Могилі сполошений сокіл сповістив: недалечко – Дніпро й комиші… Ні душі – лиш задуха липневої спеки. З-під копит заіскрило – горить ковила… – Доїдайте, абреки, скороспілі чуреки – більш нічого вам рідна орда не дала?! Скоро стрінемо наших – наваримо каші, а точніше – кулеші: є сало й пшоно, і достатньо для коней приморених паші, й не позбавить нас розуму волі вино! Причешу сиві вуса: та я ж не боюся, я ж споїв і прикоськав козла-сатану… Змию пил половецький, в Дніпрі охрещуся і до самого Львова – до сина – гайну! 2008 (с) Низовий Іван Данилович Бути  –  народом!: Вибрані твори: У 5 т. Т. 2:   Визбирувать розкидане каміння: поезії.  –   Київ: Видавництво  « Український пріоритет » , 2018....
Докладніше

"Ні, не можу – собака плаче..."

-
Зображення
  * * * Ні, не можу – собака плаче, Навпіл душу мені розрива Неосмислене горе собаче, Біль, не втілений у слова!   Не по-людськи собака тужить, Не по-людськи вона стражда – А навколо така байдужість, Що аж очі мені виїда!   Чим зараджу тобі, собако, Я ж не вмію долати зло: Був я кривджений ним всіляко, І мені, як тобі, пекло… По-собачому вив, бувало, Серед людства один, як і ти, І на горе моє не впало Ні сльозиночки доброти… Не жаліюсь – тебе жалію, Як і всіх на землі собак, Всіх собак розуміти вмію, А людей – не збагну ніяк! Потерпи іще трохи, друже, Може, пройде твоя біда, А якщо вже занадто дуже Допікає – то поридай. Скоро спуститься з неба янгол І до раю тебе забере. Твій же кривдник, Дурний і п’яний, Не по-людськи нехай помре! 2001 (с) Низовий Іван Данилович « В раю, скраєчку » ( поезії останніх літ ) Луганськ: Укрроспроммаш. – 2001 . – 180 с. , портр. – С. 96 Полотно - з мережі  
Докладніше