В СИВІЙ ПАМ’ЯТІ

 

В СИВІЙ ПАМ’ЯТІ

 

Крізь пітьму сторіч,

Мов сто свіч крізь ніч,

До моїх до віч

Продирається Січ,

Закипаючи у моїх очах,

Мов козацька кров на чужих мечах.

Калинова кров, мов полин, гірка,

Полинова кров, що вино, терпка.

Знову Січ січуть – сто струмків тече.

Не мене січуть, а мені ж пече.

Січ кричить з очей, із моїх очей –

Так кричать з печер кремаційних печей.

Лише дзвін мовчить – вирвано язик –

Там, де Хортиця, там, де Чортомлик.

Сікачі неправд, ятагани кривд –

Та й прямісінько в передсмертний крик,

Та в самісінький корінь-корінець,

Щоб однісінький (та вірнісінький!)

Був усім кінець.

Щоб, посічені, полягли усі –

Ні Вкраїни щоб, ні тобі Русі.

Тихая вода дужі греблі рве...

В сивій пам’яті Січ жила й живе.

Кошовий вогонь досі не прочах,

Не поблідла кров на чужих мечах,

Бо козацька кров зовсім не така,

Як у рекрута, як у мамлюка.

Ой, не в тому річ, що спалили Січ,

Ой, не в тім біда, що знесла вода...

Та й не в тім добро, що хмільний Петро

По Неві розлив безневинну кров...

І не в тім прогрес, що Дніпро вмира...

Тільки це уже не вина Петра.

1968 

(с) Низовий Іван Данилович

«Пора косовиці» (вірші, поема)

К.: Радянський письменник. – 1990. – 102 с. – С. 22

Полотно - Ю. Брандт