"Ту грушу..."

 

* * *

Ту грушу,

Що геть здичавіла,

Згадав би хіба,

Якби в сорок сьомім

Та груша

Нас не годувала

Смачними гниличками?!

Схожа на баобаб,

Вона своїм гіллям

Пів-хутора накривала.

Її, за повір’ям,

Іще Крамаренко саджав,

Сучасник Мазепи, –

Отож не одне покоління

Вбирало очима

Красу білоцвітну…

Вважай,

Та груша

Історію нашу

Скріпляла корінням.

Над нею громи розверзалися

І блискавки'

Палили її –

На корі залишалися

Шрами…

Стояла віки.

Та знайшлися-таки лайдаки –

Добили красу

Гільйотиною

Пилорами.

Здається,

На тому

Й скінчилась епоха

Добра

(Воно ж, хоч маленьке,

Тулилось до стовбура груші)…

Усе вимирає.

Непам’ять й сліди постира.

Втечуть криниці животворні

І витечуть душі.

Та ми ж бо самі

Мордували себе і товкли,

Списавши свій гріх

На Гатила або ж на Батия, –

Колись-то ми й справді

Великим народом були.

Тепер же ми – етнос,

Пістрява юрма гнучкошия.

Ми лаємо всіх!

Ми не гідні Мазеп і Петлюр,

Що й справді шокують

Уяву ліниву та хвору,

Ми сторч головою

Пірнаємо в море зажур,

Щоб знов нахлебтатись

Солоно-гіркого мінору.

…Я знову шукав

Ту місцину,

Де груша росла, –

Бодай би хоч пагін проклюнувсь який

На руїні…

Мов повінь злизала,

Мов буря дощенту змела

Мою Україну –

Немає її в Україні!

 

1999

 

(с) Низовий Іван Данилович

«Я з такої глибинки» (лірика)

Луганськ: Русь. – 1999. – 76 с., портр. – С. 42 – 43

 

Полотно - О. Шупляк