Український письменник, публіцист, громадський діяч, журналіст, просвітянин.
Народився 3 січня 1942
року на хуторі Рудка поблизу села Марківки нині Білопільського району на
Сумщині.
У роки війни лишився круглим сиротою По закінченні шостого класу
марківської середньої школи працював у колгоспі. Доточивши собі чотири роки,
поїхав за комсомольською путівкою на будівництво шахт Донбасу. Пізніше сплавляв
ліс на північній Онезі, будував електростанцію поблизу казахстанської
Караганди, ще одну – у Змієві біля Харкова, цементовий завод у Балаклії. Звідти
й пішов до армії, у якій відслужив з 1961 до 1964 року.
Після демобілізації
працював директором Буського будинку піонерів, одночасно навчаючись у вечірній
школі, де екстерном склав іспити за одинадцятий клас. Вступив на заочне
відділення факультету журналістики Львівського університету. Працював у
редакції кам'янка-бузької районної газети.
Писати й друкуватися
почав 1960 року. У 1963 році друкувався в республіканському журналі «Дніпро» та
газетах «Літературна Україна» і «Молодь України». У січні 1964 року в Ужгороді
вийшла перша збірка віршів «Народжуються квіти», редактором якої був друг і
ровесник Івана Низового поет Петро Скунць.
У травні 1966 року Іван
Низовий переїхав на Луганщину, куди його було запрошено для роботи в
новоайдарській районній газеті. У 1971 році побачила світ друга поетична збірка
Івана Низового «Провесінь». А 1972 року його було прийнято до Національної
спілки письменників України. Понад десять років працював в обласних і районних
газетах, зокрема в газетах «Молодогвардієць» і «Прапор Перемоги», був старшим
редактором обласної студії телебачення, консультантом спілчанської організації,
керував обласним літературним об'єднанням.
1988 року в обласній
газеті «Молодогвардієць» було опубліковано статтю Івана Низового «Бути –
народом», яка стала своєрідним рушійним складником національного відродження на
Луганщині та яскравим прикладом патріотизму.
З 1992 до 1998 року був
відповідальним секретарем і головою Луганської обласної організації
Національної спілки письменників України.
Член Всеукраїнського
товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.
Заслужений діяч
культури Слобожанщини.
Книги Івана Низового
виходили в Ужгороді, Львові, Рівному, Києві, Донецьку, Луганську й інших містах
України. Його твори перекладалися болгарською, польською, англійською, чеською,
словацькою, татарською, чуваською, російською мовами.
Іван Низовий – лауреат
республіканських премій імені Бориса Горбатова та імені Микити Чернявського,
міжнародних літературно-мистецьких премій імені братів Лепких, імені Олекси
Гірника та премії за кращий музичний твір-ораторію «Лелече». Нагороджений
медаллю «Будівничий України».
Орденом Покрови Пресвятої Богородиці – посмертно.
…30
вересня 2011 року помер після тривалої хвороби. Похований у Луганську.
Коментарі
Дописати коментар