Життєпис

Український письменник, публіцист, громадський діяч, журналіст, просвітянин.

Народився 3 січня 1942 року на хуторі Рудка поблизу села Марківки нині Білопільського району на Сумщині. 

У роки війни лишився круглим сиротою По закінченні шостого класу марківської середньої школи працював у колгоспі. Доточивши собі чотири роки, поїхав за комсомольською путівкою на будівництво шахт Донбасу. Пізніше сплавляв ліс на північній Онезі, будував електростанцію поблизу казахстанської Караганди, ще одну – у Змієві біля Харкова, цементовий завод у Балаклії. Звідти й пішов до армії, у якій відслужив з 1961 до 1964 року.

Після демобілізації працював директором Буського будинку піонерів, одночасно навчаючись у вечірній школі, де екстерном склав іспити за одинадцятий клас. Вступив на заочне відділення факультету журналістики Львівського університету. Працював у редакції кам'янка-бузької районної газети.

Писати й друкуватися почав 1960 року. У 1963 році друкувався в республіканському журналі «Дніпро» та газетах «Літературна Україна» і «Молодь України». У січні 1964 року в Ужгороді вийшла перша збірка віршів «Народжуються квіти», редактором якої був друг і ровесник Івана Низового поет Петро Скунць.

У травні 1966 року Іван Низовий переїхав на Луганщину, куди його було запрошено для роботи в новоайдарській районній газеті. У 1971 році побачила світ друга поетична збірка Івана Низового «Провесінь». А 1972 року його було прийнято до Національної спілки письменників України. Понад десять років працював в обласних і районних газетах, зокрема в газетах «Молодогвардієць» і «Прапор Перемоги», був старшим редактором обласної студії телебачення, консультантом спілчанської організації, керував обласним літературним об'єднанням.

1988 року в обласній газеті «Молодогвардієць» було опубліковано статтю Івана Низового «Бути – народом», яка стала своєрідним рушійним складником національного відродження на Луганщині та яскравим прикладом патріотизму. 

З 1992 до 1998 року був відповідальним секретарем і головою Луганської обласної організації Національної спілки письменників України.

Член Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

Заслужений діяч культури Слобожанщини.

Книги Івана Низового виходили в Ужгороді, Львові, Рівному, Києві, Донецьку, Луганську й інших містах України. Його твори перекладалися болгарською, польською, англійською, чеською, словацькою, татарською, чуваською, російською мовами.

Іван Низовий – лауреат республіканських премій імені Бориса Горбатова та імені Микити Чернявського, міжнародних літературно-мистецьких премій імені братів Лепких, імені Олекси Гірника та премії за кращий музичний твір-ораторію «Лелече». Нагороджений медаллю «Будівничий України». Орденом Покрови Пресвятої Богородиці – посмертно.

…30 вересня 2011 року помер після тривалої хвороби. Похований у Луганську.