"Пересічного українця..."

* * *

Пересічного українця

Пересічний менталітет:

За рахунок не свій

По вінця

Наливає,

Чужий буфет –

Не чужий:

Мов струмок протічний,

Там і вина, і горілки…

Пересічний «хохол» –

Це Вічний

Жид,

Лиш кольором не такий.

Пересічність оця –

Не з Січі,

Мімікрія –

Не з Соловків!

Пересічний –

Тисячорічний –

Він прийшов

З глибини

Віків;

Він за спини чужі

В Царграді

Був, ховався,

І Святослав,

Не віддавши належне

Зраді,

Пересічного не послав

Якнайдалі;

Він був при Кодні

Й відкупився тоді

Від мук

І продовжив свій рід –

Сьогодні

Його пра-пра-пра-пра-онук

Благоденствує;

Він в Полтаві

Перекинувся до Петра

Від Мазепи –

В його неславі

Суть

Гнилого його

Нутра!

Він хохлячу свою натуру,

Мімікруючи,

Не змінив:

Здав Виговського

І Петлюру,

Україну очервонив

Кровокольором…

О, хохлюго,

О, мій брате –

Ганьбо моя,

Образ твій

Над Великим Лугом

На тлі місяця возсіяв!

Нахромив ти на вила

Брата,

Вічний Каїне!

Доки й світ,

Вимагатиме людство:

«Ката,

Братовбивцю –

На суд, на звіт!».

Пересічного українця

Я ще здалеку впізнаю:

Він такі ви-ти-на

Ко-лін-ця,

В них снагу вилива свою!

Хохлопикого яничара

Я впізнаю і в Хохломі:

Москалеві ж бо він –

Не пара,

В москаля дещо є в умі.

Свого братчика-антипода

Я жалію –

Бува й таке, –

А від нього ж завжди –

Незгода

І замирення –

Нетривке.

Це від нього – усі хвороби

Політичного небуття,

Це хохлячі його мікроби

В серці нації хлюпотять

В кровотоках,

Аортах,

Венах –

Кров затруєна

Викиса

Й заправляє у наших

Генах,

Порядкує Іуда

Сам.

Хворе все…

Час хворіє на ейфорію –

Малярію багатоліть!

Ми ж дуріємо у безчассі,

У безпам’ятстві

Та журбі…

Сам я хворий,

Бо я – в Донбасі…

На сарматському ще

Горбі…

07.02.1997

(с) Низовий Іван Данилович

«Збудило опівночі серце» (поетична збірка)

Луганськ: Осирис. – 1998. – 84 с. – С. 60 – 63

Полотно - М. Нейфельд