Іван Низовий

  * * * Затопивши правічні дніпровські пороги, Ми зневажили батьківський рідний поріг… Ідемо навмання, навпростець, без дороги За останню межу, за трагічний моріг.   Після нас і чорнобиль-трава не ростиме, Не густиме вітрами Чернеча гора… О суворий Тарасе, прости нас, прости мене За свавілля сокири й блудливість пера! 1990 (с) Низовий Іван Данилович « Пора косовиці » (вірші , поема) К.: Радянський письменник . – 19 90 . – 102 с. – С. 14   Полотно - Л. Фащенко  

  ЖУРА ЗА ЖУРАВЛЯМИ   Знаю, в чужині за ріднокраєм Журяться безкраю журавлі… Журавлі повернуться, я знаю, З чужини до рідної землі.   Знаю, що у леготі розмаю Принесуть нам весну на крилі; Знаю, що і сам летіти маю До свого села, що на Сулі.   Журавлину тугу відчуваю, Переймаю серцем їх жалі: Жури, жури! – чую в шумі гаю, – Жури, жури! – в тихій ковилі. 2003 (с) Низовий Іван Данилович « Жура за журавлями » (поетична збірка) Луганськ: Глобус. – 2003 . – 100 с . – С. 21 Полотно - Ю. Пацан  

  МОЯ ПРОВІНЦІЯ ГЛИБОКА   Закурявіла кураїна. В раїнах – кіптяви рої. Суржикомовна Україна, Де живемо, Як несвої, По виду нібито вкраїнці, А за поводженням – хохли (Недарма в пашпортній сторінці Етнічну позначку зняли!).   Лунає пісня солов’їна, Аж захлинаються гаї – Повірив би, Що це Вкраїна… Таж ні, то «курські» солов’ї!   Радіє радіо невпинно… Егей, булані, гайта-вйо! – Це ж пракозацька Україна… Та ні, то «Руське радійо»!   Раює бравурна реклама, Розтиражована стократ, – Нарешті українська гама… Куди там! «Дон», «Москва», «Арбат»…   Куди ж я трапив необачно І всю рідню свою привів?! …Я вже – прийшов. Я вже побачив. Перемогти ще не зумів. 2003 (с) Низовий Іван Данилович « Жура за журавлями » (поезії) Луганськ: Глобус. – 2003 . – 100 с . – С. 9 – 10 Полотно - Черніков    

  * * * Дай, Боже, сили і снаги, І всевеликого терпіння Під градом гострого каміння, Яке жбурляють вороги, Достойно вистояти! Дай, О, Боже, недругам прозріти, В зненависті не сатаніти До краю… Смертю не карай! Дай, Боже, раю на землі Або хоч видимості раю, Щоб я пожив у ньому скраю І всіх простив і пожалів! 2001 (с) Низовий Іван Данилович « В раю, скраєчку » ( поезії останніх літ ) Луганськ: Укрроспроммаш. – 2001 . – 180 с. , портр. – С. 17 Полотно - Ю. Пацан

  * * * Ні, не можу – собака плаче, Навпіл душу мені розрива Неосмислене горе собаче, Біль, не втілений у слова!   Не по-людськи собака тужить, Не по-людськи вона стражда – А навколо така байдужість, Що аж очі мені виїда!   Чим зараджу тобі, собако, Я ж не вмію долати зло: Був я кривджений ним всіляко, І мені, як тобі, пекло… По-собачому вив, бувало, Серед людства один, як і ти, І на горе моє не впало Ні сльозиночки доброти… Не жаліюсь – тебе жалію, Як і всіх на землі собак, Всіх собак розуміти вмію, А людей – не збагну ніяк! Потерпи іще трохи, друже, Може, пройде твоя біда, А якщо вже занадто дуже Допікає – то поридай. Скоро спуститься з неба янгол І до раю тебе забере. Твій же кривдник, Дурний і п’яний, Не по-людськи нехай помре! 2001 (с) Низовий Іван Данилович « В раю, скраєчку » ( поезії останніх літ ) Луганськ: Укрроспроммаш. – 2001 . – 180 с. , портр. – С. 96 Полотно - з мережі  

  * * * Найвище право: жить відверто Серед людей, на видноті Й з високим іменем померти На безіменній висоті. Померти й знову відродитись В піснях, у споминах, в синах… Вітчизні вічно колоситись На чесних наших іменах! 1980 (с) Низовий Іван Данилович « Тобі моє серце » ( поезії ) Донецьк . – 19 80 . – 64 с. – С. 15       Полотно - з мережі

  ПРАПРАДІДИ   А були ж вони диваками, А були ж вони, А були, Чумаками та козаками – Все уміли і все могли І росли не з чужої ласки, Не з чужої ласки, Їй-пра, А з химерної думки-казки, З незмілимих джерел Дніпра. На півсвіту шаблями бряжчали, На півсвіту й на цілий світ, Із неволі братів виручали, І сестер, і чужих сиріт. І, шукаючи кращу долю Чи для себе, чи для других, Потрапляли самі в неволю До бундючних османів злих. Їх біда батогами вчила, Ой учила ж біда, Покіль Усвідомили: Батьківщина Там, де кості їхніх батьків! І що то – найбільша святиня, Й чужакові до неї – зась! ...Україна в очах засвітилась, Ніби перша щаслива сльоза. 1976 (с) Низовий Іван Данилович « Горобина ніч » ( поезії ) Луганськ . – 19 92 . – 64 с. – С. 16 Полотно - А. Говда  

  В СИВІЙ ПАМ’ЯТІ   Крізь пітьму сторіч, Мов сто свіч крізь ніч, До моїх до віч Продирається Січ, Закипаючи у моїх очах, Мов козацька кров на чужих мечах. Калинова кров, мов полин, гірка, Полинова кров, що вино, терпка. Знову Січ січуть – сто струмків тече. Не мене січуть, а мені ж пече. Січ кричить з очей, із моїх очей – Так кричать з печер кремаційних печей. Лише дзвін мовчить – вирвано язик – Там, де Хортиця, там, де Чортомлик. Сікачі неправд, ятагани кривд – Та й прямісінько в передсмертний крик, Та в самісінький корінь-корінець, Щоб однісінький (та вірнісінький!) Був усім кінець. Щоб, посічені, полягли усі – Ні Вкраїни щоб, ні тобі Русі. Тихая вода дужі греблі рве... В сивій пам’яті Січ жила й живе. Кошовий вогонь досі не прочах, Не поблідла кров на чужих мечах, Бо козацька кров зовсім не така, Як у рекрута, як у мамлюка. Ой, не в тому річ, що спалили Січ, Ой, не в тім біда, що знесла вода... Та й не в тім добро, що хмі

ЛЕЛЕЧЕ Ораторія   1 Відлітають лелеки. Чи далеко? Далеко-о-о... Україноньки небо Позаду залишимо... Лишенько! Море піняві хвилі Під нами простеле... Ой, леле! Над чужинськими горами Крила розгорнемо... Горе вам! Обпече нас безжально Пустеля огненна... Ой, нене!   2 Прилітають лелеки... Лелеки, Звідки ви? З чужедалі далекої... Нас безжально палила Пустеля жахлива І море не раз Проковтнути хотіло... Щасливі – летіли! І небо вгощало Уламками грому – Додому! Вітри нас трощили І хмари дощили... О Батьківщино! І поле, мов скатерть, Й солодка утома... Це ж дома! 1968 (с) Низовий Іван Данилович « Провесінь » ( поезії ) Київ . – 19 71 . – 80 с. – С. 25 – 26 Полотно - з мережі    

СВІТАНОК ГРЕЦІЇ   На древньому базарному майдані В столиці незрівнянної Еллади – Судилище. Злочинці – в ролі суддів, А на ганебній лаві – Судія.   – Кажи, Сократе, п'яний волоцюго! Яка крамола у твоїм зізнанні: «Я знаю те... (Сократ розплющив око...) ...що... (Друге око знехотя розплющив...) ...не знаю... (Позіхнув...) ...анічогісінько»?   Сидів собі, мов птаха у гніздечку, В не по-домашньому гостинній Клітці, Такий (тепер – навіки) недосяжний Для злого часу І для злого світу. Він думав про Елладу-недоріку. Про те, Що народився надто рано І що його ніхто не розуміє: Ні люди, ні каміння, ні боги. А «судді» Ті думки його читали... – Помри, Сократе! (Він заплющив око...) – Скажи що-небудь. (Він заплющив друге...) – За чим шкодуєш? (Позіхнув зі смаком...) А очі Під повіками Сміялись.   Лютують «судді». Водяний годинник Відлічує секунди і століття. Середньовіччя... Грім Балканських воєн... Мертвотна квітка чорного фашизму...   Гуде майдан... Руйнується Акрополь... Іржавіє тисячолітня кл

* * * Ти весела така, ти лагідна, й поцілунки твої відважні. Твої губи, неначе ягоди, тільки трохи солодші від справжніх.   Ми ідéмо, узявшись за руки, нам і цвіту, й пісень замало. Голосуємо проти розлуки, проти сліз            на тісних вокзалах. 1961 м. Ужгород (с) Низовий Іван Данилович « Народжуються квіти » (поезії) Ужгород. – 1964. – 46 с. – С. 19         Полотно - Jeff Rowland

* * * Я стаю молодим кленом. Його корінням вростаю в землю, а гілками вростаю в небо. Дотик вітру – і я, мов скрипка, дзвеню щасливо. Кохання…   Я стаю полином у полі. Я гіркий, і гірка моя кров, і слова мої сумом прогіркли, і роса на мені гірка. Страждання…   Я стаю польовим маком. В мене в жилах макова кров, а серце – згусток… Ненависть… 196 4 (с) Низовий Іван Данилович « Народжуються квіти » (поезії) Ужгород. – 1964. – 46 с. – С. 22   Полотно - М. Чеботару